Безкоштовний кінопоказ фільмів, зроблених в Україні, але майже невідомих українським глядачам відбувся в рамках акції «Марш Українського кіноглядача». В марші взяли участь понад три тисячі українців.
Марш очима. Кілька тисяч людей пройшлися від Софіївської площі до Майдану Незалежності. Вони хочуть дивитися українське кіно українською.
До 1989 року на п’яти українських кіностудіях щороку знімалося близько п’ятдесяти повнометражних і п’ятисот короткометражних художніх фільмів. Тепер – одиниці. Українського кіно нема.
Воно – є, але український глядач його просто не бачить. Національні шедеври припадають пилюкою вже не через партійні циркуляри, а через кон’юктуру кінопрокату та телеканалів. Держава ж давно відводить очі від українського екрану. Юрій Іллєнко готовий молитися на українське кіно, як у своєму фільмі – на гетьмана.
Лауреати тішаться успіхами камерно - в колі знавців та родини. Їх знає світ, але не сусіди. Дивно – зауважує французка українського походження Зірка Вітошинська. У Франції не крутять іншомовного. Поважають своє.
Серед кіноманів українською – людина, яку звичніше бачити на екрані. Ігор Мірошниченко, тележурналіст запально вигукує гасла разом із натовпом. Каже, старається для своїх дітей. Не хоче, аби ї насильно напихали попсою з Мосфільму чи Голівуду.
Відтак натискає на пульт кінопроектора. Кінозал без попкорну та кока-коли, під відкритим н
...
Читати далі »
